Василь Мартинюк,
Луцьк, Україна
Я народився 16 січня 1966 року в с. Карпилівка Сарненського району Рівненської області. Закінчив філологічний факультет Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Учителював, працював літературним редактором журналу "Благовісник".
Автор збірки "Оновлення серця" (2004).
Одружений. З дружиною Марією виховуємо шестеро дітей.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Після уважного прочитання (гармонійність Вашої поезії "заважає" бачити недоліки, якщо такі подекуди трапляються :). Отже, у вас:
"А сонях... Він вже сонце жде".
Говоримо:
"Ждати з моря погоди"
"Чорна хмара не заступить сонця золотого" (З народних уст)
"Може, вийшла русалонька Матері шукати" (Т. Шевченко)
Тут вжито родовий відмінок, а не називний чи знахідний…
Через те : "А сонях... Він вже сонця жде".
Як казав товариш славнозвісного Міміно: "Я так думаю (укр.: гадаю)" :)
В аде - Людмила Дещенко Это стихотворение было написано спонтанно, очень неожиданно для меня.Но череда событий, последовавших после этого, помогла мне понять смысл стиха и помочь многим людям, которые судили о чём-либо "прежде времени".Преждевременная, неожиданная смерть служителей и "прихожан" во многих общинах вызвала панику и кривотолки среди верующих.Со временем мне стало известно, что эти люди(умершие) заявляли в духовный мир в различных обстоятельствах, что им "надоело жить". Теперь, когда я слышу фразу подобного содержания, знаю ЧТО делать.
